Овруч та Овруцький район

Біля річки Вручій на південних відрогах Овруцько-Словечанського кряжу, оточене, наче обручем, валами з дерев’яними брусами зверху з трьох сторін розташувалося поселення древлян. З четвертої сторони було непрохідне болото. Поселення називалось Вручай, а пізніше Веручій, Вручев, Уручів, Овручов, Овручій і Овруче. Хто і коли заснував місто, на жаль невідомо. Проте в “Повести временных лет” Овруч згадується за 946 рік, як центр древлянської землі, центр удільного князівства.В 970 році князь Київської Русі Святослав розділив землі між своїми синами: князівський престол з Києвом одержав Ярополк, Новгород одержав Володимир, а древлянські землі з Овручем – 15-річний Олег Святославович, який і був першим історично засвідченим князем Овруцької землі.Через сім років дружина Ярополка обложила Овруч і в жорсткій січі Олег загинув. За містом, на пагорбі він був похований з почестями. Цей історичний факт ліг в основу створення в 1836 році Т.Г.Шевченком відомої гравюри “Смерть Олега, князя Древлянського”.З прийняттям християнства на Русі київський князь Володимир заснував в Овручі в 998 році дерев’яну церкву святого Василія. Через 100 років на її місці золотими руками майстрів було зведено з місцевих кварцитів і тонкої цегли новий кам’яний Золотоверхий Собор. Збудований у візантійському шатровому стилі, він зберігся до наших днів і є шедевром зодчого мистецтва Київської Русі кінця ХІІ століття. Храм Василія є нині державною архітектурною пам’яткою.Увійшовши на початку ХІУ ст. до складу Литовської держави, а потім Речі Посполитої, Овруч, який знаходився на людному перехресті торгових доріг між Російською державою і Західною Європою, поступово ставав значним торговим центром. Недаремно на гербі, даному місті в 1646 році королем Владиславом ІУ, зображено було стоячого на хмарині на червоному фоні архангела Михайла, котрий тримав у правій руці меч, вниз повернутий, а в лівій – вагу. Під час боротьби українського народу за визволення від гніту польської шляхти очевидець писав, що і “Овручом особливий полковник застав, до котрого усе Полесся належало”. Цим полковником був Наталчич, начальник одного з загонів Богдана Хмельницького, котрий мав у Овручі 6-тисячне військо “у щойно створеному Овруцькому полку”.Та чорна хмара війни надовго затьмарила небо Полісся. За 26 місяців окупації фашисти замордували понад 900 чоловік мирних громадян міста. Гітлерівці знищили на Овруччині більше 6 тис. чоловік, в т.ч.3350 було спалено заживо. Більше п’яти тисяч було забрано на фашистську каторгу в Німеччину. Окупанти розрушили місто Овруч, практично зрівняли з землею Словечне, повністю спалили 32 населені пункти і частково 20.Овруччина – край партизанської слави. В роки Великої Вітчизняної війни тут діяло партизанське з’єднання Героя Радянського Союзу Сабурова Олександра Миколайовича (1908 – 1974). Визволяючи нашу землю в м. Овручі загинув Герой Радянського Союзу, командир Словацького партизанського загону Ян Налепка (Репкін) (1912 – 1943).Розтанули в димці страшні роки війни. Не впізнати нині нашого району. Він помолодів, покрасивішав. Дороги його вкрились асфальтом, населені пункти новими будівлями, парками відпочинку.В сучасних межах район існує з 1962 року. В той час приєднався Словечанський район.

В районі працює 21 промислове підприємство. Основні напрямки діяльності – видобуток щебеню та кварцитів, лісове господарство, переробна промисловість. Серед підприємств такі, як ВАТ ГЗК "Кварцит" та ВАТ "Товкачівський", забезпечують сировиною потреби металургійної промисловості переважної більшості заводів України, АТВТ "Норинський щебзавод", Овруцький щебзавод виготовляють щебінь. Переробна промисловість ВАТ «Овруцький молочноконсервний комбінат». Виробляються в районі товари народного споживання як продовольчі, так і непродовольчі.
Індекс промислового виробництва 2007р до 2006р. склав 147,96%